З перших днів повномасштабного російського вторгнення партнерські організації проєкту “Зміцнення демократичного врядування” допомагають мешканцям тимчасово окупованих і прифронтових громад у Запорізькій області. Передають гуманітарні товари, знаходять життєво необхідні ліки для тих, хто їх потребує, допомагають з евакуацією. Попри перепони, труднощі й ризики вони щодня надають допомогу десяткам, а то й сотням людей.
Обʼєднанню громади кажемо — ЙЕС
Громадська організація “ЙЕС” та створений нею Центр підтримки мешканців т.о. територій Запорізької області спочатку працювали з мешканцями Токмацької громади, оскільки засновники організації і самі токмаччани. Згодом волонтери розширили діяльність і на інші окуповані території.
Валерія Овчарова, одна із засновниць Центру, розповідає, що все розпочалося ще в Токмаку. Як і більшу частину Запорізької області, місто доволі швидко окупували російські війська.
Спершу волонтерська робота полягала в допомозі місцевим мешканцям їжею та ліками. Три тижні ініціатива працювала у місті, однак все ж таки довелося виїхати до Запоріжжя. Після переїзду в обласний центр команда не залишила свою справу. Натомість — вже тут обʼєднала інших активістів і активісток, яким вдалось евакуюватися з Токмака. А вже невдовзі разом почали допомагати й іншим громадам — як окупованим, так і прифронтовим.
— Наразі допомога тимчасово окупованим територіям організована наступним чином: ми передаємо вантажі з різними водіями, яких знаходимо. В громадами, з якими співпрацюємо, ми маємо одну людину-координатора, яка там є відповідальна за прийняття допомоги та розповсюдження, — розповідає Валерія
Ще один формат роботи — коли “ЙЕС” перераховує гроші партнерським організаціям, які досі працюють на окупованих територіях, або напряму закуповує певні товари у місцевих підприємців. Після цього місцеві волонтери роздають їх людям.
Громадська організація передає на тимчасово окуповані та прифронтові території продукти харчування, засоби гігієни та медикаменти. Останнє — це запит №1, бо в громадах залишаються переважно люди похилого віку, які регулярно приймають ліки і постійно їх потребують.
Наступний за популярністю запит на тимчасово окупованих територіях — засоби гігієни. За словами Валерії, не тому, що цих товарів немає в продажу, а через їхню високу вартість. А от продукти харчування організація надає більше прифронтовим населеним пунктам.
Волонтерська діяльність тримається насамперед на людях на місцях та на токмачанах, які працюють в Запоріжжі, у Центрі підтримки. Для останніх це стало “терапевтичною роботою”, каже Валерія.
— Бо є офіс, де ми громадою можемо зібратися, позайматися корисними справами, поговорити про рідне місто, попліткувати, обговорити останні новини. Така робота волонтерська їм дуже допомагає.
Щодо фінансування, то “ЙЕС” має одного ключового партнера — це чеська міжнародна неурядова організація “People in Need”. Крім того, ініціативу підтримують інші фонди, локальні організації, фізичні особи, навіть блогери.
Зради й перемоги волонтерства
У своїй роботі волонтери стикаються і з труднощами. По-перше, це логістика: дуже важко щось доставляти людям через ситуацію на лінії фронту. По-друге, безпека волонтерів на місцях. Люди не можуть відкрито працювати, оскільки бояться за своє життя та здоровʼя.
Певні складнощі обумовлені форматом взаємодії з донорами. Організації часто пропонують гуманітарну допомогу в матеріальній формі, що, на жаль, не дуже підходить для окупованих територій. Так, за раз волонтери можуть відправити 15-20 гуманітарних наборів, що мало чим може зарадити місту з десятками тисяч населення. Набагато зручніше, коли є фінанси і можна заплатити на рахунки ФОПів, які ще працюють на окупованих територіях. Тоді місцеві волонтери зможуть приїхати, забрати продукти і роздати людям.
Проте донорів можна зрозуміти, погоджується Валерія, адже в такий спосіб вони не можуть до кінця проконтролювати: куди пішли кошти, що саме закупили у місцевого бізнесу.
Попри всі труднощі організації вдається щомісяця надати допомогу кільком тисячам жителів запорізьких громад.
— З липня по жовтень ми надали допомогу 24 громадам, деякі з них отримували допомогу неодноразово. Якщо рахувати, скільком людям ми допомогли, то це вже близько десяти тисяч осіб. Для такої маленької організації, як ми, це суттєвий результат, — розповідає Валерія.
Крім того, закупівля продуктів у місцевого бізнесу (коли це можливо) не тільки спрощує доставку допомоги населенню на окупованих територіях, але і підтримує самих підприємців. Завдяки такій співпраці люди отримують заробітну плату, а ФОПи тримаються на плаву.
Ще однією перемогою, Валерія називає співпрацю з бердянськими волонтерами, які організували гаряче харчування для людей. “ЙЕС” оплачували продукти, а волонтери готували обіди та доставляли тим, хто їх потребує.
Хто шукає, той знаходить
Чернігівська територіальна громада була окупована майже відразу. Селищний голова Чернігівки Віталій Манич розповідає, що перший місяць керівництво і всі спеціалісти залишалися на місцях, щоб оперативно вирішувати питання, але потім вимушені були поїхати. Тепер обʼєднали рідну громаду в Запоріжжі.
— Коли вони (російські військові — прим. авт.) зайшли, був прильот, і у нас пропала на деякий час електроенергія. Займалися цим питанням. Паралельно з цим зупинилася вся логістика — хліб і інші продукти. Почали відновлювати ці процеси там на місці, забезпечувати життєдіяльність, — згадує Віталій.
Як виїхали, то відразу розпочали роботу в Запоріжжі. Обласна і районна влада допомогла з приміщеннями для зберігання та видачі гуманітарної допомоги. Восени вдалось дообладнати його за ініціативи місцевої ГО “Платформа розвитку”, яка є з 2018 року є учасницею проєкту “Зміцнення демократичного врядування”.
Віталій каже, що зараз у Запоріжжі знаходиться близько тисячі мешканців Чернігівської громади. Працівники селищної ради створили реєстр і поділили сімʼї на дві категорії — з маленькими дітьми до трьох років та всі інші.
— У нас є окрема категорія — це сімʼї з маленькими дітьми до трьох років. Ми намагаємося кожні два тижні надавати їм допомогу — пелюшки, памперси, дитяче харчування, речі, ліки. Було таке, що і коляску знаходили. У нас тут більше тридцяти сімей таких.
Інші сім’ї натомість отримують продуктові набори, засоби гігієни, домашню “хімію”.
З людьми, за словами селищного голови, дуже пощастило. В Запоріжжі залишилось багато працівників чернігівського апарату, які займаються пошуком речей, що їх потребують евакуйовані сім’ї. Коли ж потрібна допомога руками, то на завантаження-розвантаження залучають чоловіків з громади.
— Для мене особисто є декілька пріоритетів роботи, — каже Віталій Манич. — Перше — це військові питання, бо у нас багато хлопців, які служать, шукаємо ресурси, як їм допомогти. Другий — це жителі, які сюди виїхали і які там залишилися.
Всі труднощі мешканці та мешканки Чернігівської громади долають гуртом, а якщо є якісь потреби — звертаються до волонтерських фондів, українських і міжнародних організацій.
— Буває, що хтось звертається з потребою, починаєш шукати і знаходиш. Допомагають і зі специфічними запитами від військових. Є якась велика проблема, здавалось би, але вона дуже швидко вирішується.
Голова громади відзначає, що зараз вся країна в якійсь мірі волонтерить — допомагають сусідам, хлопцям на передовій, фінансово чи людським ресурсом.
Якраз напередодні російського повномасштабного вторгнення в Чернігівській громаді завершили моніторинг місцевої стратегії розвитку. За підтримки експертів проєкту “Зміцнення демократичного врядування” почали вже працювати над матеріалами для публічного звіту про стан виконання стратегії. На жаль, поки що стратегію довелось буквально-таки “відкласти на поличку” — всі заплановані проєкти наразі на павзі.
Проєкт «Зміцнення демократичного врядування» реалізується ГО «СТЕП» за підтримки National Endowment for Democracy. З березня 2022 проєкт спрямовано на надання інституційної підтримки волонтерським ініціативам на сході України. У тексті використані матеріали та фотографії, надані партнерськими організаціями.
Фото обкладинки: волонтерський хаб, створений у Чернігівці в березні 2022 року на базі селищної бібліотеки.